Торф'яні пожежі

Із всіх видів пожеж найменшу швидкість мають ґрунтові (торф'яні). На їхню швидкість не впливають ні вітер, ні добові зміни погоди.

Швидкість просування крайки в інших видів пожеж - низових, верхівкових і плямистих - виміряється сотнями метрів і кілометрами за добу. Вона майже цілком визначається умовами погоди, насамперед ступенем посухи й силою вітру (у горах додається ще й крутість схилу). У густому лісі швидкість низової пожежі рідко перевищує 500 метрів у годину, зате на відкритих просторах вона досягає 2 - 3 кілометрів у годину.

Торф (від німецького слова Torf, що значить те ж саме) - це горюча корисна копалина, використовується як паливо, добриво, теплоізоляційний матеріал і ін.

Торф утвориться зі скупчень залишків рослин, що підверглись неповному розкладанню в умовах боліт. Містить 50-60% вуглецю. Теплота згоряння (максимальна) 24 МДж/кг. Світові запаси становлять торфу порядку 500 мільярдів тонн.

Торф придбав сумну популярність у зв'язку з підземними пожежами, відомими людству протягом тисячоріч. Такі пожежі практично не піддаються гасінню й становлять величезну небезпеку.

Торф'яні пожежі найчастіше бувають у місцях видобутку торфу, виникають звичайно через неправильне поводження з вогнем, від розрядів блискавки або самозаймання. Торф схильний до самозаймання, воно може відбуватися при температурі вище 50 градусів (у літню жару поверхня ґрунту в середній смузі може нагріватися до 52 - 54 градусів)

Крім того, досить часто ґрунтові торф'яні пожежі є розвитком низової лісової пожежі. У шар торфу в цих випадках вогонь заглубляется з стовбурів дерев. Горіння відбувається повільно, беспламенно. Підгоряють коріння дерев, які падають, утворюючи завали. Торф горить повільно на всю глибину його залягання. Торф може горіти у всіх напрямках незалежно від напрямку й сили вітру, а під ґрунтовим обрієм він горить і під час помірного дощу й снігопаду.

Лісові пожежі

Коли по лісовій площі поширюється кероване горіння, що виникло з волі людини для досягнення певних господарських цілей, причому горіння має задану силу й не виходить за межі наміченої ділянки, то таке горіння йменується вже не пожежею, а цільовим підпалом.

Найбільш інтенсивне горіння при лісовій пожежі відбувається на його крайці, у той час як усередині пройденої вогнем площі, на пожарищі, звичайно лише догоряють окремі пні, дупласті дерева й. т. п. Та частина крайки, що просувається найбільш швидко й горить найбільш сильно, називається фронтом пожежі, а протилежна - з найменшою швидкістю - його тилом. Частини крайки між тилом пожежі і його фронтом - це фланги пожежі - лівий і правий. На рівнині фронт пожежі завжди рухається за вітром, а тил - проти вітру. У горах фронтальною крайкою буде та, котра піднімається нагору по схилу.

По характеру поширення горіння лісові пожежі діляться на чотири групи.

По-перше, низові пожежі. При таких пожежах горіння поширюється по нижніх ярусах рослинності лісового біогеоценозу й насамперед по живому надгрунтовому покриву із включеним в нього опадом з відмерлих галузей, хвої, листів. Низові пожежі підрозділяють на надгрунтові, підлісокустарні й валежникові пожежі.

По-друге, верхівкові пожежі. При них полум'яне горіння поширюється не тільки по надгрунтовому покриві, але й по полосі дерев. Серед верхівкових пожеж розрізняють повальні, коли горять одночасно всі яруси лісу; і верхові, коли горіння по кронах на короткий час, як би стрибком, виривається нагору, випереджаючи фронт низової пожежі.

По-третє, ґрунтові пожежі, коли беспламенне горіння поширюється в шарі підстилки або торфу. Ґрунтові пожежі залежно від горючого матеріалу діляться на підстилкові, дернові й торф'яні. Торф'яні пожежі у свою чергу підрозділяються на одноосередкові й багатомісцеві. Одноосередкові пожежі виникають в основному від багаття або удару блискавки, а багатомісцеві - у результаті проходження через заболочену ділянку низової пожежі.

По-четверте, плямисті пожежі. Найстрашніші із всіх видів пожеж. Поширення горіння відбувається не тільки по надгрунтовому покриві, пологу дерев й чагарників, але й по повітрю, за рахунок розкидання перед крайкою пожежі палаючих часток, від них виникають плями нових загорянь, які потім швидко з'єднуються один з одним, утворюючи велику палаючу площу.

По статистиці більше число пожеж доводиться на частку низових. Серед низових пожеж розрізняють слабкі, з висотою полум'я до 0,5 метра; середні, висота полум'я яких коливається в межах 0,5 - 1,5 метра й сильні, з висотою полум'я 1,5 метра й вище. По характері поширення низові пожежі розділяються, крім того, на швидкі й стійкі. При швидких весняних пожежах згоряє лише верхня, більш суха частина надгрунтового покриву, а при стійких, звичайно в другій половині літа, покрив нерідко прогоряє до ґрунту. Горіння при стійких пожежах триває довше, супроводжуючись тлінням, але тривалість горіння в цьому випадку пояснюється не зменшенням швидкості просування крайки пожежі, а збільшенням її ширини.

Поводження вогню в лісі залежить від багатьох факторів і насамперед від характеру самого лісу. У сухих соснових лісах з покривом з лишайників і зелених мохів вогонь поширюється швидко й суцільним фронтом. Чим більш вологий ґрунт і чим більше в живому надгрунтовому покриві слабкопалаючих видів, тим поширення вогню відбувається повільніше, причому вогонь поширюється не суцільно, а головним чином по сухих місцях. А в деяких типах лісу, наприклад у трав'яних, у період вегетації трав, і в потужних сосниках і ялинниках вогонь поширюється дуже слабко або не поширюється зовсім.

У розріджених низових лісах пожежа виникає сильніше, а в верхівкових, навпаки слабкіше. Під впливом вітру швидкість поширення вогню збільшується в багато разів. Аналогічне посилення швидкості поширення вогню спостерігається й при русі його нагору по схилі. Посиленню пожежі сприяють також захламлення лісової площі й наявність на ній густого хвойного підліска.

При будь-якій пожежі органічна маса насаджень згоряє далеко не повністю, а при деяких з них, наприклад швидкому низовому частково зберігається навіть живий напочвенный покрив. Ступінь вигоряння лісу визначається як видом пожежі, так і його силою.

Дуже важливим горючим матеріалом у лісі є лісова підстилка. Вологість підстилки звичайно буває високої, але при настанні посушливої погоди в другій половині літа підстилка стає пожежонебезпечною. Лісова підстилка найчастіше горить без полум'я. Тління по ній поширюється дуже повільно й зберігається на пожежі протягом декількох днів.

При верхівкових пожежах у дерев частково або повністю обгоряють крони. Але самі дерева залишаються цілими.

Чим довша фронтальна крайка й чим сильніше горіння на ній, тим складніше затримати вогонь якою-небудь перешкодою. Під пологом лісу фронтальна крайка слабкої низової пожежі затримується звичайно перешкодою шириною 2 - 3 метри (дорога, струмок, випалена смуга). У випадку пожежі середньої сили ширина перешкоди повинна бути більше - 5 - 6 метрів, а при сильній пожежі не менш 10 метрів.

На відкритих лісових просторах здатність пожежі переборювати перешкоди зростає багаторазово. Вітер легко перекидає окремі палаючі частки через ріки, болота на відстань 200 - 300 і більше метрів, коли вітер стихає, здатність пожежі до подолання перешкод на відкритих ділянках стає такою, як і в лісі. Середня швидкість верхівкової пожежі не набагато перевищує швидкість низової. Плямисті пожежі, в окремі моменти, можуть поширюватися зі швидкістю 10 - 20 і навіть 50 кілометрів у годину. Коли, немає сильного вітру, і пожежа не піднімається по крутому схилі, швидкість пожежі не перевищує швидкості пішохода. Після заходу Сонця сила вітру звичайно знижується й швидкість пожежі зменшується.