Методи боротьби з пожежами

Ліквідація пожежі складається із зупинки пожежі, його локалізації, догашення й очіплення. Ліквідацію масових лісових і торф'яних пожеж найчастіше ускладнюють важкоприступність районів гасіння й далекість їх від джерел водопостачання, нераціональність, а часом і неможливість залучення автотранспорту для доставки води. У той же час для здійснення протипожежних заходів потреба в ній може досягати декількох тисяч тонн у добу.

Успіх боротьби з лісовими й торф'яними пожежами багато в чому залежить від їхнього своєчасного виявлення й швидкого вживання заходів по їхньому обмеженню й ліквідації.

У цей час найпоширенішими способами гасіння лісових пожеж є захлестывание крайки, гасіння ґрунтом, водою, хімікатами, а також видалення горючих матеріалів за допомогою отжига, вибуху або механічних засобів.

При невеликій пожежі варто приступитися до його гасіння.

Найпоширеніший і простій спосіб гасіння пожежі - захльостування вогню на крайці. Для захльостувані найчастіше використовуються зелені галузі й молоді деревця (краще хвойних порід). При захльостуванні вогонь саме захльостують, тобто б'ють по палаючій крайці різкими, ковзними ударами, намагаючись не тільки збивати полум'я, але одночасно й змітати вугілля на вигорілу площу. Цей спосіб при слабких низових пожежах виявляється досить ефективним.

Наступний за значенням спосіб - гасіння ґрунтом, тому що ґрунт у лісі завжди під рукою. За допомогою лопат, на легких піщаних ґрунтах, можна гасити низову пожежу навіть середньої сили. Потрапляючи на крайку пожежі, ґрунт не тільки збиває полум'я, але й припиняє горіння, прохолоджуючи горючі матеріали й лишаючи доступу кисню. Саме такий спосіб гасіння найчастіше вирішує результат двобою з вогнем.

Гасіння водою це спосіб, що використовує проти пожеж сама природа: всі спалахи великих пожеж завершуються заливними дощами. Вода є прекрасним вогнегасним засобом, але на відміну від ґрунту її доводиться доставляти, і часом здалеку. Воду подають по шлангах, привозять в автоцистернах, скидають із вертольотів і літаків.

Лісові горючі матеріали, особливо підстилка й торф, коли сильно висихають, погано змочуються водою. Звідси один зі шляхів економії води - підвищення її властивостей. Із цією метою у воду додаються різні хімікати. Замінити хімікатами при гасінні пожежі воду повністю неможливо. Хімікати легко гасять полум'я в зоні горіння, але вони не в змозі загасити вугілля. Питома теплоємність вугілля дуже велика й краща речовина для їхнього охолодження - вода. Правда, трапляються пожежі, при яких вугілля практично не утворяться - швидкі низові. Але крайка в них легко захльостується, і витрачати на її погашення хімікати просто не має змісту. У використанні хімікатів можна піти й по іншому шляху: зовсім не гасити полум'я й вугілля, а обробляти тільки горючі матеріали перед крайкою пожежі, роблячи їх не горючими. Але для одержання високого ефекту хімікат повинен бути розподілений по поверхні рівномірно. Зробити це можна, лише змішавши хімікат з яким-небудь наповнювачем, наприклад з водою. Але воду, якщо вона їсти можна використовувати й без хімікатів. До того ж різного роду хімікати дуже дорогі.

Існують і інші способи гасіння пожеж - шляхом видалення або знищення горючого лісового покриву. Для мінералізації ґрунту у видаленні його від фронту пожежі або як профілактична міра широко застосовуються тракторні плуги.

Застосовується також і підпал. Підпал - це операція по випалюванню напочвенного покриву з метою зупинки або запобігання пожежі. Його роблять від опорної лінії у вигляді вузької (40 сантиметрів) мінералізованної смуги, тропи, дороги, струмка. Смугу, що прилягає до опорної лінії з боку пожежі, очищають від мотлоху. Підпал починають завчасно, не чекаючи підходу пожежі, при цьому намагаються, щоб горіння було слабким і не в якому випадку не переходило в крони.

Торф'яні пожежі охоплюють більші площі й важко піддаються гасінню, особливо більших пожеж, коли горить шар торфу значної товщини. Головним способом гасіння підземної торф'яної пожежі є обкопування палаючої території торфу огороджувальними канавами. Канави копають шириною 0,7- 1,0 м і глибиною до мінерального ґрунту або ґрунтових вод. При проведенні грабарств широко використовується спеціальна техніка: канавокопачі, екскаватори, бульдозери, грейдери, інші машини, придатні для цієї роботи. Обкопування починається з боку об'єктів і населених пунктів, які можуть зайнятися від палаючого торфу. Саму пожежу гасять шляхом перекопування палаючого торфу й заливання його більшою кількістю води, оскільки торф майже не змочується. Для гасіння палаючих штабелів торфу, а також гасіння підземних торф'яних пожеж використовується вода у вигляді потужних струменів. Водою заливають місця горіння торфу під землею й на поверхні землі.

Всі прийоми й методи боротьби з лісовими пожежами діляться на активні й пасивні. Активні методи обов'язково передбачають активний вплив на крайку пожежі, як безпосереднє, так і непряме. Безпосереднє гасіння доцільно лише тоді, коли по близості є досить води або горіння на крайці таке слабке, що його можна захльостати або закидати ґрунтом. У всіх інших випадках переважніше непряме гасіння - підпал.

Велике значення для зменшення наслідків стихійних лих має своєчасне оповіщення про їх населення, що дозволить вжити необхідних заходів по захисту людей і матеріальних цінностей. Залежно від характеру стихійного лиха й умов його виникнення, населення сповіщається про нього штабом ГО по всіх можливих каналах зв'язку - радіомовленню, телебаченню й за допомогою звукових сигналів.

Сигнал про виникнення пожежі в лісовому масиві або на торфовищах передається встановленим порядком:

- з літаків, що патрулюють (вертольотів) авіаційно-пожежної охорони - пожежно-хімічним станціям лісгоспів;

- черговим з пожежно-спостережливої вишки (лісником, пожежним сторожем) - у службу державної лісової охорони або на відповідне лісогосподарське підприємство. Одержавши сигнал, служба лісової охорони й лісгоспи організують гасіння пожежі й оповіщення населення про пожежу по радіо, телефону або звуковим сигналам.